Привіт, хлопці!
Сьогодні мова піде про їжу, магазини, ціни, та про все загалом.

Але для початку трошки розповім про корпоративну політику доступу до інтернету.
Для того, що твій ноут підключили до мережі, спочатку треба віднести його на перевірку місцевим адмінам. Адмінам пофіг на тебе, тому перевірка може зайняти день, або два, або кілька годин, як зорі ляжуть. Вони перевіряють чи немає в тебе якогось шкідливого софта, вірусів і так далі.
Мій ноут перевірили та підключили досить швидко - за півдня.
Тепер про заборонене: тут повністю заборонені будь-які месенджери, скайп, icq, jabber, gtak, aol im і так далі - абсолютно все. Першого дня я спробував зайти в гталк через веб-інтерфейс - на диво, получилося. Так я спілкувався з коханою дружиною що сиділа в номері, та чекала на мене. Також я мав необережність зайти на кілька гітарних форумів - причому ненадовго, буквально подивився приватні повідомлення.

Наступного дня в мене був заблокований гталк з сайту, ті два форуми теж були заблоковані. Замість них висіло повідомлення що такий-то сайт заблоковано у зв"язку з правилами надання доступу до інтернет. Такі от справи. Повне анальне рабство, все відстежується і блокується. Це мінус. Ви запитаєте мене, а якже я сиджу в асьці та гтолку? А от так - в мене є VPN до нашої корпоративної мережі, в Києві мій робочий комп"ютер увімкнено, і я під"єднуюсь до нього по rdesktop. Там є і аська, і гталк, і скайп (в скайпі я багато теревеню по робочим справам, бо іншого зв"язку крім телефону з ними (колегами з Києва, Москви і тд) немає). От так от я обманув злих корпоративних монстрів. Що мене здивувало, це те що вбивці часу типу facebook, linkedin, myspace, twitter та інші соціальні мережі не блокуються. Такі от справи.
В київському офісі блоковано тільки вконтактє, в якому мене і так немає, та башорг, на який я ніколи на заходжу. І то, чисто символічно, немає проблеми обійти це.

Після перших робочих днів, ми вирішили що треба розвідати що є навколо нас. Наш готель розташовано в так званому Sunridge Business Park. Я не знаю, чи це типово для всіх міст, чи тільки для Калґарі (тут багато таких парків). "Парк" являє собою район, в якому немає жилих будинків - лише магазини, ресторани, готелі, склади, офіси, розважальні центри. Отож, коло нашого готелю відносно близько розташовано мільйон ресторацій, кінотеатр, великий торговий центр (розміром з наш Караван) і купа магазинів.

Ми пішли в Sunridge Way - той самий великий торговий центр. Ну що сказати - виглядає він точнісінько так само як і наші тц (точніше це наші виглядяють як цей), всередині магазини (ака бутіки) фактично тих самих брендів що й в нас, відділення банків та провайдерів зв"язку, ресторації.

Спочатку про одяг. Одяг тут такий самий як і в нас. Майже все, якщо не все, робиться в Китаї. Рідше в якомусь Банґладеші, Індії, Пакистані або ще в якихось країнах третього світу. Китай заправляє усім. Що відмінно від нас - тут постійно є які знижки на все. Причому не такі жлобські як в нас, а реальні, часто береш одну річ та другу за півціни. Друге - розміри одягу не надто відповідають стандартам (або воно всюди так) - тобто М в нас може на мене бути замалою або нормальною, а М тут - завелика. Ну то як пощастить. Це я розповідаю про звичайні магазини. Крім того, тут є ще такі, в яких багато різного лайна від купи брендів і на все знижки. Так я собі купив два худі Fender за 20 баксів кожне, ще хотів купити Ecko за 40 але там всі виглядали надто по хіпхопу, спокійних не було. В цілому, можна набрати нового шмаття в принципі дешевше ніж у нас. Але таких цін, як у нас на секондах тут немає :).

Взуття - за взуттям ми ходимо в так звану Shoe Company. У них постійно знижки, акції, та інше барахло. Взуття теж все з Китаю. Ось що-що, а взуття тут реально значно дешевше ніж у нас. Я купив собі черевики Columbia за 60 баксів, Юлі купили теж черевики якоїсь відомої фірми за 70. Хоча так вони вартували 140 чи коло того, просто то був останній розмір. Мені взяли скетерські шузи DC за 20 баксів, а Юлі - Vans за 10. Такі от справи :) Не знаю, де в нас можна купити скейтери за такі смішні гроші. Шкода, що не було конверсів зі знижками, я б собі взяв. Конверси тут дорогі - 60 баксів. За шматок гуми з тканиною стільки грошей я платити не хочу. В тому магазині ще є багато Венсів (чорних) на Зліка, Наталю та Картуза (і може Ігоре), по 50 баксів, на Наталю по 20 :). Якщо брати да то знижка в два рази, тобто можна взяти венси за 25 баксів. Ладно, досить про шузи.

Підсумуємо, магазини тут можна описати двома словами: зроблено в Китаї та знижки.

Тепер про їжу. З цим тут не все так добре.

Що нам дають на сніданок: вівсянка зварена на воді, можна докинути горішків - це основне блюдо :) До нього можна докинути омлет, ковбасок, картоплі фрі, бекону, сиру, ну і інше. Мене вже вистачає тільки на вівсянку під полуничним варенням, від всього іншого вже верне. Майже все, що мало б мати жир тут обезжирене. Все що може мати кофеїн, часто без кофеїну. Йогурти без жиру, молоко без жиру, сир (творог) без жиру ну і таке інше. Крім того, дають свіжі фрукти (яблука, банани, апельсини), хліб, маффіни (як в макдональдсі, може бачили).
Хліб. Хліб тут зовсім не такий як в нас. Тут взагалі не прийнято їсти щось з хлібом, як у нас. Більше того, тут ніхто його так і не їсть, всі готують тости. Ще хліб смердить чи то содою, чи то поташом, чи то розпушувачем. Це все стосується "тостового" хлібу який є в їдальні. Іншого ми не купували.
Фрукти. Фрукти тут як воскові - яблука блищать, банани звичайні, апельсини теж. Їсти можна.
Приправи - тут у все люблять докинути потужних спецій. Мені важко це їсти, тому що я не люблю ніяких спецій крім солі, а тут у все нагортають купу кетчупів, майонезів, перцю, коротше, майже вся їжа тут незвично гостра.
В ресторані, якщо ти попросиш принести води, тобі приносять води з-під крану з льодом.
Трошки про ресторани - ресторани як ресторани. Якщо ти не подужав, то тут прийнято забрати все з собою, інакше ти показуєш, що їжа тобі не сподобалась і це образливо для них. Чаєві - 10% стандартно. Менше не дають, це просто не прийнято. Якщо не даш чайові - то буде розрив мозку для них :)

Тепер про супермаркети з їжею. Їжа тут дорога. Як для мене - дуже дорога. Все, практично все, дорожче в декілька разів ніж у нас. Так, банани, та інші фрукти вартують приблизно так само, а от макарони, наприклад - уже дорожче. Те саме стосується соків, свіжих овочів, картоплі. Дуже багато імпортується з США. Вчора ми купили бутиль води на 10 літрів, два лимони, два лайми, рибну консерву, півкіло картоплі та півкіло цибулі - 13 баксів. Порахуйте, що в нас можна на ці гроші накупити :)

Ще про ціни: по-перше, всі ціни вказано без податків. Податки тут складають приблизно 5% і додаються в кінці. Не знаю, навіщо це зроблено. Це так само, якби в нас всі ціни були без пдв, а потім тобі би 20% в кінці накидували. Далі, тут суміш метричної та англійської систем мір. З одного боку, максимальна швидкість вказується в кілометрах, з іншого - вага в фунтах. Збоку дрібним шрифтом написано скільки то буде в кілограмах.
М"ясо. М"ясо тут вартує дешевше ніж в нас, як це не дивно. Не знаю точних розцінок, але шмат "шинки" я взяв дешевше, ніж такий би був у нас.
Загалом, асортимент в магазинах такий самий як і у нас, хіба що тут дуже багато різного напівфабрикатного лайна. Що є чого немає в нас - арахісове масло, дешева нутелла, сиропи (кленовий - візитна картка Канади), кукурудзяний та інші, їжа для веганів - з поміткою V. Ми купили собі веганський соус для пасти :)
О, мало не забув, тут є така штука я Organics-продукти. Це типу нашого без-гмо. Такі продукти дорожчі за аналоги (зазвичай в два рази, може більше). Помітка органікс означає що це типу повністю натуральне щось. Ще мені казали, що тут є магазини з реальною іжею, яка вже не в два, а в набагато більше разів дорожча за звичайну - для багатіїв.
Ми купили собі пасти, пачку рису анкл бенц (чуваки, дуже крутий рис! взяв би собі мішок, якби міг), соус, заморожених овочів і так і живемо. Кохана деколи готує овочевий супчик, так їмо рис або пасту (макарони).

Про каси - на касах зазвичай індуси або інші емігранти. Овочі та інше зважують прямо там. Такого як нас, немає. Сама конструкція кас в них зроблена значно зручніше ніж у нас - щось типу як в Ашані. Дрібна здача видається атоматично - вискакує коробочка і там лежить здача. Щоправда, кешом тут ніхто не розплачується. Практично всі - кредитками. Картки тут приймають навіть в самомих захудалих продтоварах на краю провінції - тобто всюди. Список товарів у чеку автоматично б"ється по категоріях - це вода або сік, це товари на вагу, це консервація, це хліб і так далі. Дуже зручно. Чеки тут вибивають неймовірних розмірів - широкі та довгі.
Ще тут є каси самообслуговування - автомат, пробиваєш там сам товар, потім годуєш апарат кешом або даєш кредитку - в нас би таке не прокатило. Увечері на всіх касах сидить одна-дві касирши, зате працює 4 автомати. Охорони ніде немає. Максимум, одна тітка на селфсервіс касах.

Фух, щось я втомився писати.

В першу п"ятницю в нас був корпоратив з приводу здачі milestone - двох ітерацій. Ми пішли в великий спортивний бар. В барі був типу шведський стіл, крім того можна було замовляти все що завгодно - контора платить. На корпоративі були присутні і люди замовника і наші. Там в них є ігрова програма - мінігольф, віртуальні гонки, віртуальний гольф, більярд. Вся туса ділиться на команди і вони проходять різні етапи, набирають очки ну і потім визначається, яка команда всіх порвала.

Тут ми вперше пограли в гольф. Ну що я можу сказати - це досить-таки складне заняття, бо загнати кульку в лунку якщо навколо лунки нерівна поверхня за мінімум ударів - то те ще завдання. Віртуальні гонки - на те вони і гонки :) Віртуальний гольф - в тебе є реальна кулька та реальна клюшка, і чутливий екран. Потрібно зробити сильний удар і попасти в центр екрану. В мене вийшло дуже добре, дядько який грав з нами, був здивований :) Більярд як більярд - тільки американський. Ми розповіли що in russian billiard balls are much bigger and holes are much smaller :) Всі поржали.

Коли ми дограли, то виявилося що Юля мало не краще за всіх ганяла м"ячик в мінігольф :)

Після спортбару я зі своїми співробітниками (один з Києва, один з Бостона - американець) та Юля поїхали погуляти по даунтауну (центру). Але про те наступного разу, зараз тільки викладу фоточки з Calgary Tower (телевишка 200 метрів заввишки).

До зв"язку, чекайте ще писанини про гори, про місто, про зайців та білок, та ще раз про гори.

Вчора ми нарешті купили собі фотоапарат (зеркалочку, хехе) за смішні гроші, так що буду час від часу радувати вас фоточками.

Distribution of the Cyrillic alphabet worldwide. This map shows the countries in the world that use the Cyrillic alphabet as the official script in dark green and as one of multiple official scripts in light green.

Привіт всім!
Додав трошки адресатів - може вам, хлопці, буде цікаво почитати як я тут поживаю, якщо нецікаво - повідомте і я відпишу вас від спам-розсилки :)

Розповім трошки про основне, чим я тут займаюсь - роботу.
Я зі своїми колегами працюю над рішенням для однієї великої контори в західній Канаді.

Офіс знаходиться в 10 хв від готелю - можна ходити пішки, можна їхати на машині з колегами.
Я хожду на роботу на 9-у годину, але більшість тутешніх приходить на 8-у, а то й раніше. Прокидаюся о 8-ій, вмиваюся, збираюся, йду снідати, там вже зазвичай є хтось з моїх і мене підвозять. В 8:40-9:00 я вже в офісі.

Тепер про офіс: по-перше, сама будівля дуже велика. Не знаю, скільки людей там працює, але не менше 500, це точно. Я все ніяк не зміг зробити фотографії, а зараз фотик до того ж не працює. Проте в мене ще місяць часу наклацати достаньо кадрів :)
Будівля двоповерхова: на першому поверсі сидять розробники, на другому - здебільшого жіночки з гарнітурами які постіно теревенять з клієнтами.

Сам офіс, напевне як і більшість офісів в північній Америці побудований за принципом workspace - величезні зали, в яких робочі місця розділені перегородками. Ніхто не сидить в окремих кабінетах, як у нас, всі разом. Крім того, є велика кількість переговорних кімнат, в яких можна спокійно щось обговорити. Всі такі кімнати мають скляні прозорі зовнішні стіни і мінімум одну матову скляну внутрішню стіну. На цій стіні можна малювати що завгодно, чим всі й користуються. В переговорних кімнатах також є телефон для конференц-зв"язку та великий телевізор щоб показувати презентації та іншу фігню.

Усе приміщення можна описати фразою - дуже багато місця. Після тісних кабінетів київського офісу тут відчувається дуже багато простору. Столи розташовані в лініі, кожні два робочих місця відділяються перегородками. На кожну людину тут є:
стільниця, довжиною два метри та глибиною один. Є поличка на стільницею, велика тумба збоку та поличка під столом. В мене в Київському офісі я тіснюся на мікростолі в порівнянні з цим, бо інших просто немає. В нас би за такий стіл посадили двох людей, тут сидять по одному :)
Найголовніше - крісло! Крісла тут у всіх однакові - контори Herman Miler, точнісінько отакі:

http://hermanmiller.com/Products/Mirra-Chairs
retail-ціна такого крісла - 860 баксів. Думаю, що вони купували значно дешевше, але все ж, я не можу уявити собі щоб в Україні хтось купував крісла всім співробітникам дорожче 300 гривень.
Хлопці, я собі не уявляю як я повернуся до Києва і буду сидіти на тухлому офісному кріслі. Ці Мірри просто неймовірно зручні, на них добре сидіти, за рахунок сітки на сидінні та спинці срака і спина не потіють від довогого сидіння, висоти, нахили і тд і тп регулються як завгодно, підсумок - просто супер. Я купив би собі таке крісло додому та й на роботу теж.

Комп"ютери - тут теж повний порядок. Ми користуємося корпоративними ноутбуками, а співробітники Х - кожен має або робочу станцію, або ноутбук. В залежності від цього, в них є або один монтітор та док-станція (панель на яку встановлюється ноут так що його єкран знаходиться в однаковій площині з монітором), або два монітори. Не варто навіть згадувати що монітори - 20-24 дюйми. В нас в конторі нікому не дають два монітори, знаю, Вова, що в тебе два великих монітори, але в мене їх немає і тому я заздрю :) Все-таки два широченних монітори значно додають зручності. На всіх станцях встановлено ліцензійний софт.
Так як тут воркспейс, то тут немає "закритості" як у нас - всі бачать хто що робить, все добре проглядяється.

Будівля поділена на багато великих воркспейсів, між якими є широкі проходи. Отут працюють над одним, отут над іншим, а отут сидимо ми, а там ще щось, ну ви зрозуміли.

У всіх воркспейсах є великі дошки та ті самі стіни з матового скла. На дошки можна чіпляти різні помітки, інформацію, малювати, малювати на стінах і тд. Коло кожного воркспейсу є кімната з гігантським принтером, що здатен друкувати плакати до дипломів в кольорі :) Там же можна набрати маркерів, паперу, ручок та іншого канцелярського приладдя.

В офісі є декілька "кухонь" - це просто холодильник, кілька мікрохвильовок, шафи для посуду, кавоварка, чай. Там можна розігріти їжу, або приготувати чай-каву. Ще там стоїть посудомийна машина. В шафах можна взяти чашку з логотипом компанії.

По офісу, кордидорах, коло кухні, просто на столиках стоять кошики. В кошики щоранку накидують бананів, апельсинів, грейпфрутів, деколи попадаються сендвічі - це все можна брати і хавати просто так.

Туалети. Туалети тут специфічні. Почнемо з дверей - є кнопка для автоматично відкриття дверей - для інвалідів, хоч інвалідів тут і немає. Кабінки розділені надзвичайно тонкими стінками. Посрати в однині буде важкувато :) Коло умивальників є краники - підносиш руку до такого краника і він сам виливає тобі трошки мила (там стоїть детектор). Всі крани - на шарнірі, не знаю, як це називається, нічого крутити не треба, просто догори підняти. Ще там є спеціальне "мило" яке і не мило, а бактеріологічний засіб для рук - там спирт та ще якась зараза :) Просто капаєш та розтираєш - все, руки стерильні - можеш оперувати :)
Дверцята в туалетах мають щось типу крючку щоб двері не билися о стіну коли відкриваєш. Ще туди можна повісити одяг.

Підсумовуючи, скажу, що тут не шкодують грошей щоб створити для співробітника найкращі умови. Мені навіть більше хочеться ковбасити код коли все так зручно і чудово. Це мені подобається. Відчувається різкий контраст з Київським офісом моєї контори.

Тепер трошки про людей та про відношення до роботи.

На нашому проекті працює три типа людей: це люди Х, тобто замовника - їх програмісти та аналітики, які знають як працюють якісь їх специфічні системи та допомагають нам з інтеграцією. Люди з контори Y - ця контора продає своїх програмістів на проекти, тобто займається аутстаффом (в протилежність аутсорсу, привіт, Вова). Вони теж пишуть частину коду. Третя сторона - це ми.

Як я казав, на роботу тут приходять зазвичай на 8 (1,2), або на 9 - це ми :) Щоранку о 9:15 всі хто на проекті збираються та обговорюють все що пов"язано з роботою: плани, проблеми, успіхи, невдачі, пропозиції. Я не беру участі в таких обговореннях, бо в мене й так багато роботи :)

Впродовж дня відбувається багато мітингів (це так на бізнес-англійській називаються різні обгворення та засідання в тих самих переговорках). Говорити тут люблять неабияк. Їх хлібом не годуй, дай годинку потріпатися як має вести себе кнопка на юзер-інтерфейсі, як вона має виглядати. Конкретно мені в більшості з них участі нащастя брати не треба, а то ми би взагалі нічого не встигали робити.
Загалом, робочий процес у нас відбувається за методологією Agile: є об"єм робіт. Вся робота, що має бути зроблена, розбита на шматки, які називаються "історії". Одна історія - це завершений невеликий шматок функціоналу. Історія має визначені критерії, за якими вона буде прийматися. Всі критерії повинні задовольнятися щоб вона пройшла.
Весь час проекту побитий на "ітерації" - двотижневі періоди. За одну ітерацію ми повинні зробити деяку кількість історій - які саме - визначається на початку ітерації. Впродовж ітерації коли ми робимо історії, їх необхідно "підписувати" - тобто показувати комусь з боку замовника. Спочатку ти показуєш історію бізнес-аналітику, потім вона проходить тестування в QA.
Коли робиш історію, та щось незрозуміло - йдеш до BA (Business Analyst) з боку замовника та починаєш з ним теревенити. Так я прокачую свої скілли англійської :) Коли все зробив - знову йдеш до нього, просиш подивитися, він підходить і ти крок за кроком показуєш, що все працює як треба. Деколи бувають зауваження і треба перероблювати.
Загалом, все дуже схоже на здачу лаб в універі. Якщо врахувати те, що BA часто бувають заняті на мітингах, як викладачі на парах, то схожість посилюється ще сильніше :)

В цілому, мені подобається як побудований виробничий процес тут - все чітко визначено, що й як робити, до кого йти якщо проблеми або питання.

Люди тут ставляться до роботи як до роботи. 5 вечору - половина офісу пуста, 6 - сидимо тільки ми. В п"ятницю пів-офіса пуста, тому що люди напрацювали собі за тиждень 40 годин, або народ сидить до обіду та потім йде додому. Якщо є серйозні проблеми - нікого нічого не цікавить, 5 година - додому. Почекає до завтра. Ще приклад, наші бази, до яких під"єднані всі сервери розробників мали переїжджати на нове залізо. В Києві такий переїзд робили би вночі, тому що переїзд означає повну недоступність всіх серверів, які використовують ті бази. Тут це нікого не хвилює, переїзд робили в п"ятницю вдень, в результаті вся команда простоювала півдня, тому що сервери не працювали. Отаке тут ставлення - ніяких перепрацювань, ніякої роботи на вихідних. Не зробив, то не зробив, зробиш пізніше.

Інтернаціональність.

Трошки про расові питання. Загалом, Канада - країна емігрантів, і тут мішанина з представників усіх народностей.
Конкретно про місто: дуже багато індусів, китайців. Китайська дісапора тут дуже велика. Багато арабів. Негрів не так багато, я б сказав, навіть мало. В ресторанах та магазинах обслуга - в основному індуси та все що коло них - пакистанці, в"єтнамці, та інші азіати (останніх багато, але вони так відрізняються один від одного, що я не знаю хто де). Майже в кожному таксі - індус. В мене в готелі тільки одна дівчинка з приблизно 15 членів персоналу - біла. І та, лише стажер. Всі інші - іднуси, азіати. В кухні керує приємна філіпінка - вчора я з колегою з Києва розповідав їй що таке сало і де Україна :). Азіати тут приємні, хоча в деяких такий акцент що нічого не зрозуміло :)
Взагалі, люди тут дуже привітні, всі посміхаються і готові допомогти.

Далі, в офісі в мене в основному працюють білі. Багато індусів, ще більше азіатів (китайців і тд), негрів майже немає (буквально кілька штук). Арабів теж небагато. Серед тітоньок на телефоні, тобто не-розробників - мішанина. Там якраз відносно багато і негрів і арабів і індусів і так далі. Повний інтернаціонал :)

Тепер просто про людей: ви напевне начувані про жирні зади американців, але тут я в цьому переконався на власні очі: майже всі, не знаю, відсотків 80 білих жінок тут - здорові жирні туші. Я не знаю, як до такого можна себе довести, але факт - більшість з них розміром з три Вови. Це просто ад якийсь. Неможливо зустріти на вулиці приємну дівчину - одні жирні корові та ще й страшні на морду. Тут рідна ненька попереду усіх. Мужиків які на бачать свого члена вже багато років тут теж багато, але все ж не так багато як жінок. Здебільшого це стосується білого населення - азіати та індуси відносно стрункі, серед них хіба що і побачиш приємну дівчину. Це все через те, що в них всі мають автомобілі - в них це засіб пересування а не розкіш. На автобусах та трамваї тут їздять бідні імігранти-азіати-індуси. Так от, дефіцит прогулянок в поєднанні з нездоровою їжею перетворює гарних дівчаток та хлопчиків на жирні туші. Прикро, але факт. Скоріш за все, це більш характерно для великих міст. Коли ми були у Банфі, то там туш не так багато - напевне тому, що навкруги гори й не дуже доцільно їздити на автомобілі.

Фух, втомився я писати. Наступного разу розповім про їжу, магазини одягу та їжі, ціни і про те, як я грав у гольф.

Чао!

Привіт знову.

Пишу з невеличким запізненням :)

Отож, ранок неділі, 26 вересня. Ми прокинулися вранці та пішли до їдальні снідати. Потім дочекалися двох моїх співробітниць, запакувалися в машину та поїхали кудись у гори (куди - я ще не знав :)).

Осінь в Канаді - то я вам скажу ще те видовище. Все листя на деревах жовте або червоне, а так як дерев тут ну дуже багато, то видовище постає неабияке. Ми їхали в національний парк Банф, на озеро Льюіс. Дорога пролягала серпантином крізь скелясті гори. Гори тут дійсно гори, а не пагорби як у нас в Карпатах - височенні вершини вкриті снігом, скелі, гірські річки та водоспади.

Їхали ми досить довго, до точки призначення було десь 200-250 км. Про дороги - дороги тут надзвичайно якісні. Багато ділянок ще будуються-добудовуються, попереджаючі знаки про це починаються за кілометр, загородження грамотно розташовані, спеціальні люди стежать за порядком. Повз дороги час від часу зустрічаються так звані viewpoints - точки огляду. Там можна подивитися на мальовничі гори, порсати в сортирі та викінути сміття. Для сміття тут спеціальні контейнери з ручками, щоб тварини не могли відкрити їх. Є кілька різних видів контейнерів - для пластику, для паперу та для всього іншого. Ми зупинялися два рази.

В"їзд у парк вартує 20 баксів за авто на добу. Проїжджаєш через пункт оплати, тобі дають чек який наклеюється на лобове скло.

Врешті-решт, через півтори години ми доїхали до невеличкого містечка перед озерами. Не знаю, як воно називалося :). То фактично одна стоянка, навколо якої є кілька ресторанчиків там магазинів з сувернірами. Їсти нам не дуже хотілося, а от в магазини було зайти цікаво. Майже всі сувеніри - Made In China. В принципі, нічого особливо цікавого. До речі, практично у всіх супремаркетах, торгових центрах, на отаких стоянках є туалети. Всі безкоштовні. Трошки поблукавши по магазинам, ми знову завантажилися у тачку та поїхали далі. почався дощ, відносно слабкий. Вирішили їхати не на те озеро, що спочатку, а на інше, коло нього - Lake Moraine. Знову дорога серпантином, врешті-решт ми досягли парковки, та вивантажилися. Дощ пішов сильніше, трошки посиділи в машині, та все-таки вирішили йти до озера під дощем. Озеро надзвичайно красиве, через те що вода вимиває з каменів солі, воно має яскраво-голубий колір. Виглядає неймовірно. Озеро оточено горами та скелями з усіх боків. Ми походили довкола, пофоткалися, пройшли довкола озера та повернулися назад. На зворотньому шляху було вирішено заїхати в Банф - туристичне містечко, там зайти в ресторан та чогось поїсти. Ну і подивитися на саме місто.

Ми поїхали назад, заїхали в те місто. Воно дуже маленького розміру, всі вулички названі тваринами - Wolf, Bear, Eek і так далі. Квартали маленькі, усюди одні магазинчики з сувенірами та супутнім барахлом, готелі та туристи. Ми зайшли в якийсь ресторан, в якому наші супутниці вже були. Вони дуже рекомендували нам Bison Rib - м"ясо бізона на ребрі. Я замовив такі собі та Юлі, вони взяли щось інше. Через деякий час нам принесли здорові шмати м"яса прямо на кістці з картоплею та якимсь салатом. М"ясо по смаку таке як яловичина. Юля не подужала свій шмат, довелося доїдати. Юлю потім мучала совість (та й зараз мучає) що ми з"їли нещасного бізона. Мене теж трошки мучає, але вже, нажаль, пізно :(

Потім ми ще трошки повешталися по місту та поїхали додому. Ми надзвичайно втомилися, до того ж, ще не відійшли від зміни часу. На зворотньому шляху я спав, а коли ми прийшли додому, то завалилися у ліжко та просто відрубилися. Зранку треба було вперше йти в офіс :(

( pics )

Доброго ранку, панове!

Як ви напевне всі знаєте, два тижні тому я зі своєю коханою дружиною відправилися на інший кінець нашої маленької кульки. Я - працювати, дружина - відпочивати :)

Роботи тут досить багато, часу постійно ні на що немає, ось в мене видався більш-менш спокійний день і я нарешті пишу вам листа.

Почнемо спочатку.

Візу нам дали за один день, обом однакову без жодних проблем. Термін дії - аж два роки. Все-таки для українців отримати її значно легше, мої співробітники з Росії візи отримують з великим гімором.

Всім оформленням подорожі займались дівчата з відділу Travel Support моєї контори, тобто я тільки дав їм паспорт, та гроші за візу та квиток Юлі - все інше робили вони.

Квитки коштували десь 12000 грн. туди-назад на одну персону. Переліт був через Франкфурт. Інтервал між рейсами складав аж 7 годин. Летіли Люфтганзою.

Вилітали ми з Борисполя в 5 ранку. Реєстрація пройшла без жодних проблем, правда перед тим як запакувати багаж ми звідти діставали речі щоб знизити вагу до 20 кг, хоча в трансатлантичних перельотах можна брати 23 кг на людину. Але про те ми вже взнали потім :) Вирішили не ризикувати, бо платня за зайві кілограми досить висока.

Заванатижилися у маленький літачок, послухали вступні промовлення командиру та стюарду, те-се, ну ви знаєте :) Зразу ж подали їсти щось легке, типу пиріжка, чаю ну і так далі. Летіти до Франкфурту нам було аж дві години. Спати на кріслах досить не зручно, але я спробував. Ми обоє летіли літаком перший раз в житті - враження цікаві :). Подивилися на ранковий Київ та й піднялися за хмари.
Через кілька годин нас вже будили, роздавали чергову порцію ніштяків і ми приземлялися. Виповзли у Франкфурті та й пішли шукти місця де можна поспати 7 годин :)
Шкода, що в нас не було шенгенських віз - так би можно було вийти назовні. У Франкфурті живе наша однокласниця, хотіли з нею побачитися, але не вдалося. Наступного разу будемо знати та спробуємо відкрити візи заздалегідь.

На секуріті чеку Юлю примусили роздіватися-розуватися, бо в неї всюди були металеві детальки в одязі та взутті :)

Трошки походили по аеропорту (а він реально дуже великий), знайшли різні магазинчики, макдаки і таке інше, а там і лавочки недалеко. Ми нагло завалилися по одній людині на лавочку та лягли спати :) Потім я прокинувся і подумав що непогано було б зателефонувати мамі, бо вона в мене дуже хвилювалась - пішов пробувати телефонувати з місцевого таксофону. Він відмовився їсти мою картку, тому я пішов шукати інакший спосіб. Поблукавши по аеропорту, знайшов телефонні картки в магазині з журналами, купив одну за 10 євро. 10 євро виявилося достатнім щоб мати аж 7 хв. розмови з Україною :). Зателефонував мамі, сказав що все ок, Юля зателефонувала своїй мамі. Відмітилися, пішли далі спати.

В аеропорті реально дуже багато муслів (арабів,турків), індусів та негрів. Особливо турків - цих просто тони.

Потім знову прокинулися і пішли шукати ґейт з нашим рейсом. Його все не оголошували, тому ми сіли коло макдаку та й стали чекати. Через годинку почалась реєстрація на наш рейс. Ми пішли до ґейту, там якраз розпковувалися реєстратори - дядьки з Канади. Мене запитали про мету подоржі - головне тут було не говорити що ти будеш працювати там, інакше не пустять, та ще й якусь відмову поставлять у паспорт. Я на ламаній англійській пояснив що лечу допомагати конфігурувати наш продукт, який був куплений канадською компанією :) Дядько показав великий палець і зарєстрував нас без проблем :) Ще через годинку всі запакувалися у літак і відчалили.

Відразу ж подали обід, чайок, сочок, каву (останнє в необмежених кількостях). Стюардеси і стюарди супер-привітні і вічливі. На спинках крісел з переду - моніторчики. Там можна подивится купу фільмів, телепрограм, серіалів, послухати музла або передивлятися інформацію про переліт (скільки летимо, скільки залишилося, відстань, висота і положення на мапі). Я обрав останнє.
Під час польоту ми піднімалися більш ніж на 11 000 метрів. Нагорі гарно. Найбільше мені сподобалося на Гренландією - де льодовики. Інший час ми летіли над хмарами. Летіти було аж 9 годин. Так як ми вилетіли в обід і рухалися проти руху Землі, то постійно світило обідє яскраве сонце :)
Спати було складно, але ми намагалися. Під час польоту ще декілька разів розносили ніштяки і багато разів розносили каву-чай-сочки.

Врешті-решт ми долетіли до дестінейшн пойнту і стало видно Калґарі, ми успішно приземлилися і стали чекати поки подадуть кишку яка з"єднує літак і аеропорт. Подавали довго, хвилин 20, врешті-решт ми вийшли і пішли на паспортний контроль. Там нас зареєстрували і відправили в іміграційний контроль. Тут я трошки нервувався - бо ця точка - остання, на якій тебе ще можуть завернути додому. Знову дядьку пояснював що я приїхав допомагати конфігурувати наш продукт який купив X, показав скан листа-запрошення від них, дядько залишився задоволений, поставив нам штампик що можемо залишитися тут до кінця року, якщо захочемо, та відпустив. Я вдихнув з полегшенням.
Прошйли через останню тітоньку, якій віддали нашу проштамповану міграційну карту та пішли забирати багаж. На виході нас вже зустрів мій співробітник з машиною. Врешті-решт ми поїхали до готелю. По дорозі ми встигли отримати перші враження від Канади: дороги - широкі та дуже якісні, місця - багато, фактично, майже все місто одноповерхове, тільки в центрі є хмарочоси, сміття - немає, газони - підстрижені, пішоходи - відсутні як клас.
Дуже багато людей їздить на здорових тачках (траках) типу такої:


Ці тачки так здорові, що звичайні джипи поряд з ними виглядяють дрібними. 90% (а то й більше) населення тут живе в приватних будинках, або взагалі за містом.

Доїхали до готелю. Там на ресепшені мене вже чекав надзвичайно привітний індус, який провів реєстрацію. Готель наш - розрахований на довге перебування. В нас - суміщений номер - в одній кімнаті прихожа, кухня, робочий стіл, диван, телевізор, величезне ліжко, умивальник та туалет-ванна за дверима. Номер мені дуже сподобався, я розраховував на щось значно простіше. Контора платить за цей номер 130 баксів за добу. Непогано, авжеж? :) Враховуючи що я тут буду швидш за все жити два місяці (якщо мені не знайдуть хату). В номері є - холодильник, мікрохвильовка, електроплита, набір посуду, посудомийна машина, кавоварка, тостер, телевізор, двд, інтернет через дріт та вайрлесс. В готелі є - пральні машини, тренажерний зал (півдесятка тренажерів), басейн з гіркою висотою в 4 поверхи, спа, читальний зал, два комп"ютера з інтернетом та принтером, на вулиці баскетбольне кільце, місце для барбекю, коротше кажучи, повний комплект.
Щоранку є сніданок - на першому поверсі є велика зала зі столами, в залі камін, коло залу стіл з ніштяками, та невеличкий коридорчик з напоями. На сніданок тут дають - вівсянку, смажені ковбаски, бекон, картопля-фрі, банани, яблука, апельсини, нарізана диня, сир, купа соусів, тости, булочки, мафіни, пиріг порізаний на шматочки, чай - багато видів, кава - з кофеїном та без, молоко, три вида соків, кока-коли та інше газоване лайно і так далі і так далі. Все на шару і в необмежених кількостях. Зазвичай я собі пакую півкіло бананів на пару яблук на роботу. Сніданок є щодня, відтак вечеря - три рази на тиждень, з вівторка по четвер.
Їжа досить приємна, наїдаюсь нормально, хоча за два тижні надоїла. Звіснро я б з набагато більшим задоволенням запакував борщу та сала, але тут того немає :(

Підсумовуючи - в готелі жити можна, навіть треба. Мені тут подобається і не дуже хочеться з"їжджати на квартиру, де не буде сніданків. Ще один плюс - готель розташовано дуже близько від офісу, де я працюю - буквально 5 хв. на авто.

Про авто. Пішки тут ніхто не ходить. Якщо ти не в даунтауні (центрі), то ти не побачиш пішоходів, більше того, тут навіть не всюди є тротуари. Скільки ми не гуляли в нашому районі - пішоходів тут один-два і все. І ті, напевне йшли до машини. Якби я мав права, то контора орендувала б мені тачку, але я прав не маю і доводиться їздити зі співробітниками. Відстані тут значні, місто в 1.5 рази більше за Київ, при населенні мало не в 5 разів меншому. Без тачки тут життя немає взагалі - хоч є муніціпальний транспорт, міський метротрамвай (щось типу нашого швидкісного трамваю, тільки більше і реально швидше), автобуси що ходять раз на півгодини аж ніяк не допомагають швидко дістатися кудись. Враховуючи якість дорог, та планування міста (квадрати, як і всі північноамериканські міста) - пробки тут відсутні абсолютно. Водії дуже ввічливі.

Зареєструвавшись в готелі та кинувши сумки, ми поїхали на хату до одного з співробітників, який наступного дня летів додому. Він влаштовував національну американську забаву - барбекю у себе на задньому дворі. Барбекю - то смаження ковбасок або м"яса на мангалі та поїдання їх під пиво та інше. На щастя, там був сочок і ми добряче наїлися ковбасок та напилися соку. Інші люди бухали віскі, лікер та все інше :) Нашим завданням було протриматися хоча б до 11 вечора (нагадаю, різниця в часі - 9 годин) щоб якомога швидше примусити організм перейти на новий час. Ми побули десь до такого часу і нас відвезла до готелю моя співробітниця. Там ми просто завалилися спати :) Це був вечір суботи. В неділю ми домовилися їхати в гори.

На цьому поки що все, вибачайте, але я писав листа півтори години, а вже треба лягати спати, бо завтра ми знову їдемо в гори. Завтра я розповім про першу поїздку до Скелястих Гір, про офіс та роботу тут, про магазини та ціни і загалом про місто.

Вид з літака:


Ліжко в готелі:


Робочий стіл та диван в готелі:


На вьюпойнті по дорозі до гір: